Ти знову виграв!

Ігри для дітей

«Ти знову виграв? Так нечесно! Я теж хочу!» – лементує хлопчисько років 10 напроти батька, який неквапливо переставляє шахові  фігури і крадькома посміхається. Вони сидять вдвох на лавці у парку, розклавши дошку посередині і, вочевидь, це вже не перша партія. Поодаль за ними спостерігають випадкові перехожі, готові стежити як надалі розгорнеться сценарій. Чутно зауваження на кшталт «І чому б йому не спробувати пограти з малим «у піддавки?» Що йому, шкода? Хлопець геть рознервувався». – «Ну що ви! В жодному разі,  дитина має навчитися програвати з гідністю!» – «А як потім надалі в житті боротися з проблемами?»  – «Ой, ну і  сильна ж нервова система у чоловіка, мені б терпець урвався. Хай би купив синові морозива, чи що? Дитина ж старається».

А щоб зробили ви? Здалися б? Підіграли? Перевели все на жарт? Розсердилися б, купили  морозива чи  закинули ідею навчити сина грати в шахи, порахувавши його слабаком?

Від того як вчинить батько зараз, багато залежатиме яким виросте син. Чи зможе він навчитися програвати малі битви і вигравати  великі перемоги у своєму житті, долаючи щоденні перешкоди? Чи навчиться прораховувати хід вперед, ставлячи собі  за мету досягти чогось  і не здаватися, коли хтось придумає більш вдалий крок і обійде його в той вирішальний момент? Як згадуватиме малий батька  у тій майбутній злій годині, коли відчай охопить і підступно шепотітиме, що немає ніякого виходу, а треба його віднайти, бо на той час буде своя сім’я і свій син?

Мабуть, з вдячністю, якщо знатиме, що тоді, колись давно у тому парку, він сидів поряд з ним,  і не здався сам, як батько. Натомість, допоміг справитися з програшем, та ба чи й  одним? Навчив терпінню, стійкості, наполегливості, відкрив секрети  як мислити і будувати ходи. Підбадьорював і заохочував не боятися робити помилки, аналізувати що не вдалося, і радів нарівні з малим, наче  дитина, коли той вперше обіграв його самого. Та головне, він був поряд, в самому вирі життя малого, поринаючи в його внутрішній світ, думки, переживання і бажання, поділяючи його інтереси, зважаючи на його рівень усвідомлення. Він навчив його радіти азарту перемог і бути вдячним  за програш, бо його користь – в усвідомлені помилки і сміливості йти вперед далі, падати й знову вставати.

Гра стає в пригоді в подальшому, коли партнерами за столом стають ровесники і друзі, перед якими наче й негоже пасувати і втрачати обличчя. Гра вчить поважати себе і інших, будувати гарні стосунки з людьми, «грати в команді». А команда – це не тільки гра. Це наша сім’я, школа, університет, робота, сусіди, будь-який проект, який ми обираємо в житті для себе.

Чи часто ми граємо з дітьми у корисні ігри, спілкуючись нарівні і навчаючи, необхідним у житті навичкам? Чи заохочуємо друзів наших дітей провести час за грою разом, наповнивши оселю дзвінком сміхом, штурханиною, дружнім кепкуванням,  дотепними призами? Чи проводимо дозвілля рлзумно?

А може, навпаки, зосереджено й серйозно вкотре проглядаємо повідомлення в соцмережах, які мало нас стосуються, кидаючи сину, що сидить поряд з власним телефоном «Не сиди  в телефоні, йди робити уроки!» І минає черговий нудний вечір,  аж поки подзвонить цей самий телефон і ми «зависнемо» на ньому ще на пару годин. (Бо важливіше послухати, де хтось провів вчорашній вечір і які фото розмістив на сторінці в мережі). А на вихідні домовимось  з друзями разом з дітьми кудись вийти, а там зачепимо цікаву дорослу тему, поскаржимось на життя, чи знов хапатимемось за смартфон, щойно почуєм отой славнозвісний «клік», а дітвора, потерпаючи від нудьги, зануриться у свої гаджети…

А невдовзі почнемо скаржитися по телефону друзям, що наша дитина замкнулась, годі й слово витягти, сидить, скоцюрбившись у комп’ютері, нікуди не виходить, успіхи у школі далекі від успіхів, у відповідь на «поясни чому ти себе так поводиш?!» – лише мляве незадоволене буркотіння. Але ж нас розрадить, мабуть, те, що й у друзів така ж проблема з їх дитиною. «Оце так! То ми , значить, не одні такі? Ти ж знаєш, я ж і кращу школу йому і найновішіший смартфон, і літній відпочинок…А він не розуміє мене!» Значить, не у нас справа… Чи може все-таки у нас?

Звісно, спілкуватися з дітьми важко, особливо, коли є мільйон виправдань: напружений робочий ритм, обмаль часу на себе, не те що на розваги, стрес на роботі, стрес вдома…. Але ж спілкування з дітьми – це не пуста розвага, це наш обов’язок, наше задоволення, наша радість, а іноді наш біль , і тривога, і порада, і повчальна історія. Це просто наше життя.

Запитаймо у себе:

Що для мене важливо у житті? Чи я присвячую час тому, хто важливий у моєму житті? Що буде важливим для мене через 5-10-15 років? Якщо я шкодуватиму через 10 років, що не зробив чогось для свого сина чи дочки, не мав часу на це, то що це буде?

Навряд, чи шкодуватимете, що не купили нового телефона. Скоріш, що проводили з ними занадто мало часу, а життя промайнуло, як вихор, а часу на спілкування так і не знайшлося.

Ми хочемо допомогти вам побудувати прекрасні стосунки з вашою дитиною. У нашому просторі MazeЛаб – розмаїття занять і подій, які сприяють цьому найкращим чином. Бо ми віримо у те, що ніщо не може замінити живе спілкування між людьми. А надто зі своїми рідними і близькими. Ми підбираємо заняття і наповнюємо їх таким змістом, який, власне, спонукає до розвитку комунікаціЇ і, звісно, заохочуємо батьків спілкуватися з дітьми через інтерактивні дитячі свята, презентації, тренінги, консультації та ігри.

У нас є можливість пограти з сім’єю чи друзями у сучасні настільні ігри. Удвох, компанією, у команді. Вибір за вами.

Ми навчимо грати у шахи дітей різного віку і за короткий час ви матимете достойного суперника у вихідний і отримаєте задоволення, розігруючи складну партію з власною дитиною.

У нас ваша дитина може позмагатись силами з ровесниками у командних іграх і не нудьгувати вдома у віртуальному комп’ютерному світі.

А як на рахунок влаштувати спільне дитяче свято з батьками і позмагатися разом за столом в цікаву інтелектуальну гру? Готові  оголосити виклик собі? (а заодно й набридлим виправданням про обмаль часу).